Звідки взялась назва України – Україна ?

Звідки взялась назва України – Україна ?

Звідки взялась назва України – Україна ?

ukraine9LdQ

Звісно 100 відсоткову відповідь на це питання ми не дамо, але наведемо тільки історичні та наукові факти, які допоможуть Вам самім вирішити – звідки взялась назва України – Україна ?

Читайте ще на цю тему,

Уркаїнська інтимна та ненормативна лексика

Маловідома УкраїнаКам’яна Могила

Всі ми зі школи знаємо, що як співається у нашому гімні колись територія від «Сяну до Дону» звалась Київська  Русь. Однак вже у 1187 році у Іпатіївському літописі вперше з’явилось слово «Україна». Рядки “…и плакашася по нем всі переяславци… бе бо князь добр и крепок на рати… и о нем же Украина много постона…” були пов’язані зі смертю Володимира Глібовича, переяславського князя. Це сталось під час походу на половців, а даний уривок означає «за ним же Україна багато потужила».

Цей же літопис містить розповідь про князя Ростислава Берладника, який завітав до «України Галицької». А у Галицько-Волинському літописі містяться рядки про князя Данила Галицького, котрий «забрав Берестій, і Угровськ, і Верещин, і Столп’є, і Комов, і всю Україну».

Історики відшукали у літописах підказки, як можна трактувати назву «Україна». Наприклад, Олександр Палій притримується думки, що це був синонім слів «князівство» або «земля». Іван Огієнко стверджував, що так називали «граничну Переяславську землю». Але є імовірність, що так охрестили всі інші землі київські. Канадський історик українського походження Орест Субтельний, вважав, що слово «Україна», яке вперше з’явилось 1187 року, означає географічно «Київське порубіжжя». А Віталій Скляренко каже, що буква «у» в багатьох мовах, зокрема в українській, означає не «біля», а «в середині», тому не доцільно трактувати «Україну», як граничну територію чи окраїну.

Багато українських дослідників дотримуються твердження, що слово «Україна» складається з двох частин: «країна» і «у», що означає «рідний». Тобто, назва фактично стає антонімом «чужини».

Назва «Україна» стала більш популярною в часи Козаччини та Речі Посполитої. Вона зустрічається в документах, листах, писаннях духовних осіб. Так називали територію Наддніпрянщини, розташованої обабіч Дніпра. Трохи згодом вона почала ширитись і на інші території, особливо на Лівобережжі.

У 17-18 столітті назва «Україна» набула більш вагомого політичного значення. Навіть Пилип Орлик, автор першої конституції (яка, до речі, називалась Бендерською на честь міста, де її було прийнято). В обох варіантах документу згадуються «Ucraina», «in Ucrainam», «на Украйні», «Кіев и иные украинскіе городы».

Тільки у 19 столітті, коли почали формуватися більш чіткі кордони українських земель, назва «Україна» почала все частіше вживатись у повсякденному житті її мешканців, викорінюючи інші назви. Таку тенденцію започаткувала інтелігенція, котрій вдалось витіснити етнонім «русини» і замінити його «українцями».

Офіційному її встановленню сприяло створення УНР, Української Гетьманської держави, ЗУНР.

Але в чому причина зміни назви тутешніх земель? Багато вчених та дослідників намагались зрозуміти, чому саме «Україна». Версій виникло кілька.

Згідно першої, назва пішла від «окраїни», пограничної території. Ця теорія набула чималого розповсюдження в радянські часи. Подейкують, що вона виникла під впливом польських та російських істориків. Як би там не було, ця версія заслуговує на існування і має аргументи в свою підтримку. Назва «Україна» вперше була застосована до Переяславських земель, які межували з половецьким степом, а тому і називалися окраїнними. Однак кажуть, так їх могли охрестити і за те, що вони відділились від Київської Русі в окреме князівство.

Інша теорія, більш поширена сьогодні, стверджує, що слово «Україна» походить від «країна», «земля». У Пересопницькому євангеліє, до речі, використовуються обидва значення цього терміну — і окраїна, і земля, територія.

Якщо розглядати цю версію, варто зазначити, що зв’язок між поняттями значно складніший. Назва утворилась в декілька етапів. Слово «край» у значенні відрізок був відомий ще древнім слов’янам. Кожне тутешнє плем’я мало свою територію, яка відділялась від інших природними кордонами: річками, лісами, болотами тощо. Відповідно «краєм» почали називати територію племені. До цього додався суфікс –іна, який вживався слов’янами для означення простору. Поряд із цим, у тутешніх жителів існувало слово «окраїна», яке означало саме «порубіжні території племен». Різниця полягала у тому, україна – вся окрема територія племені, окраїна – тільки пограничні території. В німецькій мові, наприклад, існує слово Inland, яке буквально можна перекласти «Вкраїна» і яке означає «своя земля».

Зі зміною суспільних утворень, змінювались і їх назви. «Україною» почали називати територію феодальних князівств, а згодом і всю Київську Русь. Коли незалежні князівства почали від неї відділятись у 12 столітті, їх теж називали українами.

Трохи згодом так прозвали землі Наддніпрянщини, де збиралися козаки. Свідчення є і в українській народній творчості:

«Ой по горах, по долинах,
По козацьких українах
Сив голубонько літає,
Собі пароньки шукає».

Вважається, що зміна Русі на Україну була необхідною і стала протестом проти агресивної царської політики, яка мала за мету перетворити українську націю в російську. Подейкують, що саме тому московська імперія присвоїла собі назву «Русь», перетворивши її з часом на росію. Це мало сприяти втраті нашої самобутності. І коли стало зрозумілим, що українці і надалі намагаються бути самостійними і цю назву ніяк не викорениш, було вирішено її дискредитувати. Тому Україну почали трактувати як «окраїну росії».

Існує ще одна версія, згідно якої назва «Україна» походить від слова «украяти». Відповідно Україна – «шматок землі, украяний від цілого, який згодом став окремою країною».

Назва «Україна» пройшла чималий шлях до офіційного визнання 1991 року, коли було проголошено її незалежність. І хоча походження терміну справді давнє, більшість шовіністів можуть не погодитись з цим, опираючись на те, що її довгий час не хотіли визнати офіційною.

Читайте ще,

Маловідома мальовнича Україна ТОП-10

Невідомі водойми України ТОП- 10

12 Комент. to “Звідки взялась назва України – Україна ?”

  1. глоб коментує:

    У 1132 році після смерті Мстислава «Великого» Русь поступово розпалася на окремі князівства, тобто «уКрайни», «Оукраини» або «Крайни». Всі три назви ”Крайна», «Оукраина» і «уКрайна” можна зустріти в Іпатієвському літопису, були широко поширені на Русі і є синоніми, які мають одне слов’янське походження, їх загальний корінь ”кра” і прийшло воно на Русь з Візантії в перекладі із старогрецького слова tmhma, що означає ”відрізок”, ”шматок”, ”відрізаний від центру шматок землі”. За версією українського дослідника С.Шелухина літописець в Іпатьевському літопису використовував дані з грецької хроніки Георгія Амартола в перекладі старослов’янською мовою. Даний корінь можна зустріти в українських словах ”краяти”, ”кравець”, в російському ”кроить”, словенському krajat, чеському krajeti. Отже, в літописах поняття ”Україна” встречається як «окрема» частина, така, що відкроєна, тобто відрізана від центру, що свідчить про те, що нашим предкам доводилося відвойовувати рідну землю у загарбників.

  2. глоб коментує:

    Деякі дослідники знаходять аналоги в словенській Krajina, vojvodstvo Kranjsko (Словенська Крайна) – історична область в Словенії, в басейні верхів’я річки Сава, – територія відторгнута від словенських земель Габсбургамі в XIV-XIX століттях і повернена після розпаду Австро-угорської імперії Словенії по Рапальському договору 1920 року і Італією в 1947 році за Паризьким мирним договором. Існують сучасні підтвердження, наприклад, Сербська Країна у Хорватії та Країна Сербська в Боснії та Герцеговині – території етнічних сербів, оторжена від своєї історичної Батьківщини – Сербії. Інші історики вважають вірогідним індоєвропейський корінь (s) krei – (відділяти, різати), схожим із старослов’янським “кра”, грецьким словом tmhma і аналогічний німецькому слову AuSland, яке означає зовнішня земля, за кордоном.

  3. глоб коментує:

    Першу згадку слова ” Оукраина” знаходимо в Ипатьевскому літопису 1187 року, після передчасної смерті молодого князя Володимира Глібовича Переяславського : “плакашася по немъ вси Переяславци. у немъ же Украйна багато постона” (ПСРЛ, СПб., 1843.р., т. 2, вып. 3., с. 134.,, ,,… и плакашасѧ по немь вси А Переӕславци . бѣ бо любѧ дроужиноу . и злата не сбирашеть 2. имѣниӕ не щадѧшеть 3. но даӕшеть 4 дроужинѣ . бѣ бо кнѧзь добръ . и крѣпокъ на рати . и моужьствомъ крѣпкомъ показаӕсѧ 5 . и всѧкими 6 добродѣтелми наполненъ 7. ѡ нем же Оукраина много постона http://litopys.org.ua/index.html Так хто ж такий -князь Володимир Переяславський і чому плакали про нього переяславці ( т.е. мешканці Переяславського князівства) і що ж це за країна ” Оукраина”, яка разом з переяславцями “багато постона”?

  4. глоб коментує:

    Володимир Глібович ” Переяславський” – правнук Владимира Всеволодовича ” Мономаха”, онук Юрія Володимировича ” Довгорукого”, племінник Андрія Юрійовича ” Боголюбского”, син Гліба Юрійовича – Великого князя Київського, отруєного в Києві в 1172 році. У 1168 році Андрій Юрійович ” Боголюбский” виганяє Мстислава Изяславича з Києва і приєднує Київське князівство (правда, ненадовго) до Володимиро-Суздальського князівства, посадивши на престол в Київ свого рідного брата Гліба Юрійовича (як зараз сказали б сучасники – «переведено на підвищення до Київа з Переяславля»), а його син Володимир Глібович по спадкоємству стає Переяславським князем. До 1187 року Київське і Переяславські князівства стають звичайними уделами, за який боролися між собою Володимиро-Суздальські, Чернігівські, а пізніше і Галицько-волинські князі. У 1187 році Володимир Глібович помирає від ран, отриманих при облозі Переяславля в 1186 році половецькою ордою хана Кончака, про що і оповідає літописець.

  5. глоб коментує:

    Тобто “Оукраина” або “Украйна” – це в 1187 році Ростово-Суздальська земля,Заліська Украйна, тобто Володимиро-Суздальске князівство (край Київської Русі, т. е”.відрізаний від центру”, область з краю Русі), мешканці якої і оплакували разом з переяславцами за словами літописця смерть одного зі своїх Юрійовичей. Двома роками пізніше, в 1189 р., терміном ” Оукраина” позначається інша земля – Галицьке князівство (відрізаний край Русі, “шматок з краю Русі”), коли Князь Ростислав прийшов в галицьку ” Оукраину” (ПСРЛ, СПб., 1843.р., т. 2, вып. 3., с. 138.). У Галицько-волинському літописі (1213 р.) відзначається, що галицько-волинський князь Данил Романович зі своїм військом звільнив землі, приєднавши до своєї держави “Берестій, Угровеськ, Верещин, Стовпі, Комів і усю Украйну”. Украйной тут літописець назвав північно-західні землі Волині, про що підтверджує відомий український історик Костомаров, тобто теж область на краю Київської Русі, “відкроєна земля від центру”.

  6. глоб коментує:

    Слід зазнати, що сучасні історики Російської Федерації ( Ф.Гайда, И.А.Мішина та ін.) уперто ігнорують історичні факти (але історичні факти б’ють по самолюбності росіян, для цього, до речі і вигадали міф про оукраину як землі переяславского князівства заселеного кочівниками, хоча у летопіси крім мешканців переяславського князівства,які оплакивали, смерть Володимира Глібовича існує одночасно інша земля, тобто Оукраина,яка многа постана,піддався на цей міф і автор статі Ігор Гірич – ред.глоб).Справа у тому, що прародителька Московського царства і Російської імперії (Ростово-суздальская земля, пізніше Владимиро-суздальское князівство) у кінці XII – XIV століттях іменувалася в стародавніх літописах саме околицею,украънною землею, заліською Украйной, “окраинным залесьем” – тобто з краю Русі, віддаленою країною від центру (Русії-Рутенії у Киеві), так само, як і інші на краю Русі ( тіж самі землі Галицько-волинського князівства).

  7. глоб коментує:

    Потрібно визнати те, що історичні факти, підтверджені найдавнішами літописами Русі-Рутенії-Русії, Литовської стародавньої хроніки, джерел Московського царства (Московії) і Речі Посполітої не подобуються багатьом і сучасним українським історикам, в т.ч. А.Палію – авторові підручника історії України для 10 класу,історику Півторак відомого статтею “Стародавня Україна-це не окраїна” та багатьох інших прибічників -плагіаторів, виниклої в XIX столітті гіпотези поляка-викладача з Одеської гімназії Красуцького про Україну як начебто внутрішню землю,край-центр, яка непідтверджена жодними історичними документами,літопісами (до речі,як теорії інших поляків -емігрантів Чацького (україна-країна стародавніх укрів),Духинського (послідовники -плагіатори Штепа зі своєю книженцією “Московство”, сучасний послідовник-плагіатор поляк О.Билинський (м.Львів) з відомим опусом “Країна Моксель” та ін.) вигаданих з метою помститися Російській імперії за зникнення Польші як держави у 18-19 століттях ).

  8. глоб коментує:

    Хроніка Стародавньої Литви (Литовська і Жмудская від 1256 і 1263г. ) говорить про околиці “Краины руские”, розташовані від центру – Вильна до верхів’їв Німану : “По смерті Радивиловой Миксайло, син його, вступив на князство Новгородське і Подляское, також і всъ краин росіяни від Вильна аж до жродел Неманов відчистимо тримав правом”. Літописи Московського царства або Московії також знають ” окраъни ” украйни”, ” крайни”: холмську, курську, калузьку, Слобідську, Псковську, Смоленську, Татарську, Мордовську, Сибірську. “…Во Сибирской во украйне, во Даурской стороне…” ( З сибірської народної пісні)

  9. глоб коментує:

    Після унії Литви з Польщею у кінці XVI століття ( Люблінська унія 1569 року) польські документи почали іменувати ” Оукраной” частина земель Речі Посполитої, яка лежала у Дніпра. Це були на ті часи польські пограничні воєводства: Київське, Брацлавске і частина Подільського. Самуїл Грондский, польський автор історії Хмельниччини, писав близько 1660 г: “Margo enim polonice kray; inde Ukrajna, quasi provincia ad fines regni posita”, що означає: “Латинське margo (межа, рубіж),по-польськи край, звідси україна – як би область, розташована з краю королівства”.

  10. глоб коментує:

    Читаємо у словнику XIX століття відомого В.И. Даля: «Украйный, украинный, крайний, у краю, на краю чего находящийся; дальний пограничный, порубежный, что на крайних пределах государства. Украй, украйна, область с краю государства или крайняя. …». М. Грушевський у своїй книзі “Про старі часи на Україні” показує, як населення з Подолии, Волині і інших місць йшло у вільні краї – “до Київщини та за Дніпро”, і далі продовжує: “ці краї Наддніпрянські прозивались тоді Україною, бо лежали вже “на краю” держави (тобто Речі Посполитій) і за нею зачиналися дикі степи”. Активний учасник Української народної республіки, історик Б. Барвинський у своїй праці “Звідки пішло ім ‘я “Україна”” (Видання Спілки Визволення України. Відень, 1916, Винниця, 1917) теж вимушений визнати що Україна “зразу означала справді і тільки пограничні землі (стр.4)”

  11. глоб коментує:

    Із козачих пісень: “Козак від’їжджає, дівчинонька плаче: “Куди їдеш, мій козаче? Козаче, соколю, візьми мене із собою на вкраїну ту далеку”…” “Ой, у полі нивка”: “Ой, у полі нивка, росте стебелинка. Там дівчина жито жала, гарна чорнобривка. Жала ж вона, жала, сіла спочивати, їхав козак з україни, мусів папку зняти.” Галицька пісня “Зажурились галичанки”: “Зажурились галичанки та й на тую зміну: Ой, відходять наши стрільці десь на украину”. А значить все це одне: в цих народних піснях ” украина” означає не країну Україну в сучасному розумінні, а околичні, пограничні землі Речі Посполитої, тобто слабозаселені землі в XVI – XVII віках, що розташовані на схід, іменувалися в указаний час “далека вкраїна”, Околиця Дикого Поля, Дикий Степ, степова країна (тюркс.)”

  12. глоб коментує:

    Отже,ці наведені факти наочно підтверджують те, що в спорі між прибічниками двох теорій походження слова УКРАЇНА як степова країна (тюркс.), тобто начебто прикордонні землі Переяславського князівства, населені кочівниками (у літописі озвучене ” переяславці”, тобто жителі Переяславля, а не пограничні землі князівства, населені кочівниками та одночасно Оукраина яка много постона!!!) та Україна – центр, земля, крайна,” внутрення земля”, тобто на думку Красуцького і його сучасних плагіаторів землі Київського князівства (які були Руссю, Рутениею (латин.), Русiєю (греч.) !!!, але ніяк не Оукраиною,вкраїною,крайною і т.п. ) – істина завжди лежить посередині.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *