Коли буде мир на Донбасі?

Коли буде мир на Донбасі?

Чому “Блакитні каски” ООН не прийдуть на ДОНБАС
Коли буде мир на Донбасі? Це питання хвилює кожного мешканця України.

Україна вже більше року домагається введення миротворців ООН на Донбас. Про це не втомлюється заявляти Володимир Єльченко, новий представник України в Організації Об’єднаних Націй: “У нас є певний план дій, і ми знаємо, що будемо робити в першу чергу. Так чи інакше, це буде пов’язано з ситуацією на Донбасі. А саме – в контексті можливого розгортання миротворчої місії на сході України “.
Так заявив пан Єльченко в одному із січневих інтерв’ю. Аналогічні заяви з боку української влади звучали і в грудні 2015-го – наприклад, з вуст міністра закордонних справ Павла Клімкіна.

Політично заклопотана громадськість з цього приводу відчуває неоднозначні почуття. Хтось нагадує, що миротворці ООН мало де на планеті зуміли дійсно забезпечити мир, оскільки постійно стурбовані власною безпекою (особливо часто в приклад наводиться ганебне безсилля військ ООН під час різанини у Сребрениці). Хтось, навпаки, закликає не допустити миротворців на українську землю, а то буде гірше. Як висловився відомий блогер і боєць батальйону “Донбас” Дмитро Резніченко, “у ХХ сторіччі вони точно так же мріяли, що прийдуть сильні і прогресивні німці, виженуть московитів, і під братнім німецьким чоботом Україна розквітне”.

 

Дмитра та його однодумців (яких зовсім не мало) можна заспокоїти: західні миротворці на Донбасі – явище з області фантастики.

По-перше, все те, про що нині говорять міністр Клімкін та представник Єльченко, ми вже чули майже рік тому. У лютому 2015-го тема миротворців була на вустах у всіх, починаючи з Петра Порошенка. У річницю Революції Переваги український президент обговорював це питання з польським колегою; на наступний день глава українського МЗС обговорював це ж питання під час візиту до США. Але ні про які результати публічно не повідомлялося.

По-друге, Київ заявляв також про бажання залучити миротворців Євросоюзу, але ця ідея не викликала ентузіазму навіть з боку переконаних друзів України в Європі.

obse2299bfd-625

Страх європейців за життя своїх співвітчизників – очевидна, але не єдина причина настільки прохолодного ставлення. Щоб ввести на Донбас миротворців, треба пройти всі шестерні Євросоюзівська бюрократії і, крім іншого, вишукати необхідні фінанси. Тут доречно провести паралель з “Мінським процесом” і місією ОБСЄ на Донбасі. “Ось зраділи, наприклад, що місія ОБСЄ збільшується! Рішення є – а коштів немає, тому збільшували місію цілий рік”, – повідомляв у грудні автору цих рядків один з постійних учасників Мінських переговорів з української сторони.

“Нашому платнику податків до одного місця, куди держава витрачає його гроші, а західному необхідно пояснити, чому він платить за” чужу “війну …”, – спересердя додав тоді один з постійних учасників Мінських переговорів з української сторони. І він, звичайно, був правий.

Тому не варто дивуватися, що європейці в новому році взялися схвалювати “перемир’я” на Донбасі, і навіть критично відноситься до Росії Ангела Меркель випромінює не цілком зрозумілий оптимізм з приводу Мінських переговорів у поточному році. Найважливіше для Європи – дотримання “худого світу”. І оскільки Кремль, засмоктує дешева нафта і сирійська авантюра, то схоже, готовий цей “світ” гарантувати, то Німеччина і Франція готові зробити все, щоб розтягнути “Мінський процес” ще як мінімум на рік – але ніяких озброєнь, і вже тим паче миротворців , Києву не надавати.

Ситуація з США дещо складніше в контексті майбутніх президентських виборів. Але й тут не варто спокушатися, наприклад, заявами держсекретаря Керрі про “глибоку участь” Штатів в українських справах. Насправді містер Керрі просто перерахував усі “гарячі точки” планети, де Вашингтон проявляє хоча б мінімальну зацікавленість. І це зрозуміло: тільки ледачий республіканець не критикував адміністрацію Барака Обами за “пасивність” у зовнішній політиці – і кому ж тут давати одповідь, що не держсекретареві …

Тим часом, до цього дня військова допомога США для України обмежується поставками нелетальних систем, начебто радарних комплексів попередження, та напрямком інструкторів, які в деяких випадках самі готові б повчитися у українських бійців.

Читайте також:

Ця новина дуже роздратувала Путіна і повалила його у депресію

Чи існують таємні угоди Порошенко та Путіна?

Є ще, звичайно, 300000000 доларів, закладених на допомогу Україні в бюджеті США 2016 року. Сума вельми істотна. Але самі по собі долари, на жаль, не стріляють.

Повертаючись до гіпотетичної миротворчої місії ООН, треба зауважити, що навіть США, і навіть при бажанні, не в силах провести подібне рішення через Раду безпеки цієї чудової організації. Як відомо, РФ успадкувала від СРСР право вето в РБ ООН – і немає ні грана сумнівів, що вона готова і буде ним користуватися проти інтересів України.

Зрозуміло, це розуміють і українські дипломати: не дарма той же Володимир Єльченко останнім часом говорить вже не стільки про миротворців, скільки про якусь “оціночної місії” ООН, яка розглянула б можливість і необхідність відправки миротворців на Донбас. З цього приводу можна, однак, сказати, що подібна місія ЄС повинна була почати роботу ще в травні минулого року – але помітних результатів немає як немає. Так що навіть якщо на аналогічну місію схвалить ООН, з можливим введенням миротворців це ніяк не буде пов’язано.

“Оціночна місія не означає, що за нею піде якась інша”, – пояснив у коментарі “Цензор.НЕТ” екс-генконсул України в Стамбулі, голова правління фонду “Майдан Закордоний справ” Богдан Яременко. – “Миротворча місія – це з розряду” очевидне-неймовірне “. За її напрямок має проголосувати СБ ООН. Тобто або місія буде такою, як потрібно Росії, або місії не буде”.

Експерт уточнив, що “обійти” формат Радбезу ООН можна, але … не в цьому випадку.

“Якщо СБ ООН не здатний прийняти рішення, існує, наскільки я розумію, можливість простою більшістю голосів передати питання на Генасамблею ООН … Але це теж дуже ненадійний варіант. Хто дасть гарантії, що буде дві третини голосів членів ООН? Адже резолюція по Криму двох третин не набрала “, – зазначив Яременко.

Таким чином, схоже, і прихильники, і противники західної миротворчої місії на Донбасі можуть звернути свою увагу на інші сфери буття. Оборона України вже третій рік залишається справою її населення – і більше нікого.

У той же час, саме ретельне увага повинна приділятися дипломатії. Бо саме вона, перефразовуючи Клаузевіца, є продовження війни іншими засобами.
Олександр Михельсон для Цензор.НЕТ

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *